Я ВТЕКЛА З СТЕПАНЕЦЬКОГО КОНЦТАБОРУ
Ми сидимо в одному з кафе м. Канева. Смакуємо кавою, яку в Каневі не вміють готувати. Та мова не про це. Про зустріч, на яку телефоном напросилася ця молода жінка, яку вперше бачу.
- Я втекла з концтабору Так і напишіть, – піднімає вона на мене великі втомлені не по роках очі.
-Так вже й з концтабору! Ви подивіться у вікно. Надворі липень, 2012 рік. Все мирно, тихо. Ви хоч уявлення маєте про концентраційний табір? – намагаюся проявити до її тверджень скепсис.
- Колись про те чула від дідуся, який пробув у концтаборі у німців два роки, а тепер сама в такому побувала. Маю з чим порівняти.
-А чому ви кажете, що втекли. За вами хтось гониться?
- Надзіратель з цеху сказав, що сьогодні під вечір прийде до мене в гості. Самі розумієте, що це за гостини… У мене сім’я, діти, чоловік, якого люблю…
- Ви б могли настояти на своєму і відмовитися від зустрічі.
-А він і не питає, чи хочуть з ними жінки зустрічатися.
- І все ж ви могли проявити принциповість.
- Були такі. Він надзіратель. Ви знаєте, які він має права над робочими. Начальник цеху не має тих прав. Його найменше зауваження – це вже зняття премії чи частини зарплати. А він зацікавлений прямо, щоб помічати найменші промахи у людини на конвейрі. Заговорив до сусіда- це вже зауваження. Нагнувся на мить – зауваження. Робочий тут – робот. Повинен вісім годин працювати як автомат. Та навіть якщо ви можете працювати бездоганно, він знайде причину, щоб бодай одне зауваження зробити. Все залежить від його настрою, звичок, його тваринних інстинктів, – каже вона, дивлячись у вікно. І звільнитися тут по – людськи не можна. Паспорта не віддають, трудової книжки також.
- А як вам вдалося отримати паспорт і трудову?
- Ви кажете про принциповість, – зауважила вона, ніби й не почувши мого питання. – Розповім про один випадок, який перевернув все моє уявлення про людську мораль. Була у мене одна подруга. Навіть не подруга, а жінка з якою ми тут і познайомилися. Безробіття нас сюди за руку привело. Вона десь із Кіровоградщини, а я з Прикарпаття. Зійшлися. Розом жили, разом працювали на конвейєрі.Надзіратель у неї влюбився. Домагався з нею спілкування. Вона відмовлялася. Дійшо до того, що він її в цеху не давав передихнути. Одного разу вона захворіла. Її б відлежатися, пігулок попити. Але вона кожного ранку хвора вставала і йшла на роботу. Боялася, що кат позбавить її копійки на шматок хліба. Через кілька днів її стало ще гірше. Вона тут же на конвеєрі знепритомніла. Її як собаку відтягли в сторону. Вона лежала, а надзирателі дивилися, чи не симулює бодай. Коли вона почала синіти і люди вже в голос обуруватися, вони таки викликали з Канева машину «Швидкої допомоги». Її не довезли до лікарні. Померла. А надзиратель, як ходив з нагайкою по цеху,так і ходить. На мене накинув оком…
- Ви питали мене про паспорт? Я їм залишила на пам’ять. Паспорт вдома відновлю.
- А трудову?
- Шкода, звичайно. Але якось буде. Честь і моя гідність дорожче цього.
- А чому ви в кінці – кінців вирішили мені все це розповісти?
- Мені вас порекомандували місцеві жителі. Казали, що ви напишете правду.
- І все ж, для чого все це писати?
- Щоб інші знали, що в Канівському районі існує справжній концентраційний табір.
- Добре. Правда, я вам нічого не обіцяю. Що ж далі було.
-На чому ми зупинилися?
-На всесильному наглядачевів, як ви кажете, на надзірателю.
– Він тут цар і бог. Всі важелі керування у нього. Здається, що його побоюється і начальник цеху.
- А чому ви не поскаржилися в адміністрацію підприємства?
- Безполезно. Жалувалися одні. Де вони, ми навіть не знаємо.
До платформи автовокзалу підрулив київський автобус. Жінка заспішила. Взяла свою легку сумку і пішла в салон. Я сидів ошелешений і дивився як бавляться на асфальті дикі голуби. Захотілося випити.
І не можу відвести погляду від автобуса, в який зайшла ця дивна жінка. Вона всілася і кинула на мене погляд, а потім відкрила вікно і ще раз голосно перепитала:”Ви напишете?”.
- Напишу!
- Перегляди
- 9513
- Подобається
- 5
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 86
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
25 липня 2012, 21:28 Думаю що ти сам собі відповів. Доллари що мають ходження в США це зовсім не ті доллари що використовуються як резервна валюта в інших країнах. Інакше США просто б розкупили мільярдери з усього світу.
P.S. До речы як там поживаэ Лазаренко в США і за що його там посадили?
Кто не понял - его проблемы
Паша живет хорошо, откинется уже 1 ноября. На выборы, жаль, не успевает, а то бы одним политиком стало больше. Но какие его годы, успеет на президентские - преемственность должна соблюдаться.
Полюбуется своей хатынкой:
заплатит 2,1 млн. простроченных налогов и за беспокойство местной власти. Местной шпане очень понравилась бесхозная резиденция, последний раз 27 мая сотня тинейджеров устроила там праздник, слегка перевернули хатынку и унесли Пикассо за 30 тыс, но это небольшие потери.
Если не вернули, а добро застраховано, для Паши должна быть компенсация:))
Я всегда думаю в таких случаях о представителях других национальностей. Неужели в Израиле на птицефабриках евреев так же поставили на четыре кости и издеваются? Не верится.
Смельчака, дерзнувшего выступить один на один против системы раздавят, а организации нет. И не будет: на рябе поощряется стукачество и "крыс" предостаточно.
Быстрый способ - уйти с рябы и найти другую работу. А в победоносность борьбы сотрудника с таким монстром как ряба я не верю. Можно воду помутить, но это действия из категории " треба шось робить" , где "шось" - абсолютно не подразумевает достижение желаемого результата, а, скорее пустую суету. "Шось" - оно и есть "шось".
Людині з села, без освіти - знайдіть роботу. Добре, що на Канівщині є з чого обирати. А ви в Городищі чи Христинівці знайдіть.
Те, що зараз від підлеглих вимагають роботи "на износ" - таке всюди. Мене обурило, що він вимагав від людини нетрудових стосунків, шантажуючи підпорядкуванням по роботі. З таким потрібно боротись однозначно. Це мене завтра мій начальник почне в магазин посилати за пивом, мотивуючи підпорядкуванням? Хератути. Де сядеш, там і злізеш.
То есть работая задаром, примножая миллионы хозяина - это вас не оскорбило. Повторюсь, неужели и в Израиле евреи на птицефабриках в изнуряющих условиях работают и получают за это копейки?
А стосовно Ізраїлю - де ви бачили працюючого (фізична важка праця) єврея?
Условия жизни раба определяются лишь гуманностью или выгодой рабовладельца. Первая была и остаётся редкостью; вторая заставляет действовать различно в зависимости от того, насколько трудно доставать новых рабов. Процесс выращивания рабов с детства — медленный, дорогой, требующий достаточно большого контингента рабов-«производителей», поэтому даже абсолютно антигуманный рабовладелец вынужден обеспечивать рабам уровень жизни, достаточный для поддержания работоспособности и общего здоровья; но в местах, где добывать взрослых и здоровых рабов легко, их жизнью не дорожат и изнуряют работой.
Раб не является субъектом права ни как личность, ни как человек. Ни в отношении к своему господину, ни в отношении к третьим лицам раб не пользуется никакой правовой защитой как самостоятельное лицо. Господин может обращаться с рабами по своему усмотрению.
И кто мы тогда такие после таких выводов??
якщо незміг назвати це підприємство Ця жінка,просила про інше
Як там: Хто хоче - шукає можливість...