А вам вдалося внести своє прізвище у реєестраційні списки виборців?

Нарешті вирішила виконати свій громадянський обов’язок і проголосувати на виборах. Прочитала у «Дніпровій Зірці», що у разі відсутності запрошення на вибори треба підійти до своєї виборчої дільниці з паспортом. Моя виборча дільниця знаходиться в приміщенні спортивного клубу «Івазар». Була там в понеділок. Приємна жіночка у виборчій дільниці не зацікавилась моїм паспортом і пояснила, що у неї списки-чорновики. А оригінали знаходяться у центрі реєстрації виборців, що знаходиться по вулиці 206-ї дивізії, біля магазину «Добробут». З одного боку, в мене маленька дитина, яку нема з ким лишити. Тобто бродити по інстанціям нема ні часу, ні особливого бажання. Але ж хочеться таки проголосувати і вже навіть самій цікаво, що буде далі. Сьогодні, тобто в середу, беру паспорт, дитину і вирушаю в центр реєстрації виборців.

Аж ось і центр реєстрації. Охайна кімната з нещодавнім ремонтом, двоє людей, що знаходяться тут для того щоб розставити всіх бажаючих проголосувати по своїх виборчих дільницях. Я так думала, коли зайшла туди:). Зайшли. Вітаємось. Молода пані не звертає уваги на наші вітання. Саме говорить по телефону. Як тільки вона завершує свою важливу розмову, пояснюю, що я тут для того щоб внести своє прізвище в списки виборців. На що отримую цікаву відповідь: «У нас взагалі обід, чого ви прийшли?». Зауважую, що про обід треба якось вказувати на дверях, або зачиняти ці двері… Трохи розгубилась. Всі ми люди, я ні в якому разі не зазіхаю на чийсь вільний від роботи час. В принципі, стандартне «Вибачте. У нас обід. Приходьте після обіду» мене б цілком влаштувало. Оскільки нічого подібного я не почула, кладу на стіл паспорт і пропоную внести таки мене в список і обідати потім. «А що вас не турбує, що у нас обід?» - питає пані. Я відповідаю, що мене це не повинно турбувати, тому що у кожного є свої турботи. На що пані починає істерично волати, що їй не потрібен мій паспорт і в неї обід… Забираю паспорт, дитину і йду геть. Не знаю як у вас, але у мене немає бажання вступати в дискусії з голодними і такими «тяжко працюючими» людьми. Склалось враження, що за три робочі години ця пані внесла в списки не одну тисячу людей, розгрузила півсотні вагонів і тому внести ще одне прізвище в список для неї неймовірно важко. А може треба було по-іншому почати? Низько вклонитися, а то й впасти на коліна ще з порогу і благати, благати, благати – внесіть моє прізвище в списки, будь-ласка. Виконайте свою роботу, за яку вам, певно, непогано платять!!!! Адже мені дуже треба проголосувати! Бо я дійсно вірю, що мій голос точно змінить життя на краще... А ви вірите, люди? 

Це не є проблема.  Людині, яка чогось прагне неприємні клерки на місцях ніяк не завадять. Але, чому не можна зробити шлях до свого законодавчого права більш простішим. Не розумію…