Канів і громада

Блоґи

Ігор Жук

БлоґиJIeXa1 коментарів

Ігор Жук Пісня Мойсея

Запиши, мій історику, в згорток свого манускрипту:


Починається шлях до свободи з оцього візка... 
То не штука – ще завтра я виведу вас із Єгипту, – 
Але вийти нам з рабства – дорога така не близька! 

То не страшно, що в рабстві змарніли і спали з лиця ми, 
То не горе, що спини побито, посічено вщерть; 
Але в тому єгипетськім сні ми здрібніли серцями – 
І ото вже хвороба, яку виліковує смерть. 

Всім нам хочеться волі, та ба – не стрибнеш вище стелі; 
Стільки літ жити бидлом – таке не минає дарма. 
Ми покинемо рабські пропащі тіла у пустелі, 
Бо вони вже самі мимоволі шукають ярма. 

Запиши, мій історику, десь у таємному місці, – 
Хто знайде, не осудить нехитре лукавство моє, – 
Має шанси лиш той, що сьогодні іще у колисці, 
А для решти – візок і спасінням, і карою є. 

Ягве дбає про нас! – розійдеться вода перед нами, 
Ягве дбає про нас! – будуть манна, закони, пісні. 
Ягве дбає про нас! – називає своїми синами, – 
Але що ж, коли внуків ми любимо більш за синів... 

Запиши, мій історику, десь, – можеш навіть без дати; 
Так було, і так є, і цього вже не виправить час, – 
Волю можна здобути, та волю безглуздо давати; 
Бог нас вибрав, щоб світові це показати на нас. 

Слухати трек: http://poezia.org/

© Ігор Жук (2000 рік)

Розмова громади

КОМЕНТАРІ 1

Історичні коментарі доступні лише для читання.

  1. JIeXa
    Ігор Жук

    Лже-Мойсей

    Тепер, коли ми всі прийшли уже до тями,

    І віри більш нема в обітованний край,

    Зізнаюсь вам: мене найняли єгиптяни,

    Щоб вивітрити з вас усі думки про рай.

    Мені сказали: „Йди, води своїх пісками.

    Ось манни сто мішків, ось срібла цілий фунт.

    Хай вимруть там усі, хто родом не від Хама, –

    Хто ще недосить раб, хто здатний ще на бунт.”

    А Бог тоді мовчав, – сидів, дивився з трона,

    Хоч добре знав, що я – звичайний фарисей,

    І що Мойсей гниє в тюрмі у фараона,

    І що моє ім‘я – Моше, а не Мойсей…

    І я не онімів. Язик мій був ваш ворог.

    Я вас переконав, що маємо свій дім,

    Розступиться вода, і рабство, наче порох,

    Осиплеться з плечей, лиш сядемо у нім.

    Ну, ось ми вже й дійшли. Уже доїли манну.

    Вже тричі прокляли отой спекотний шлях.

    Отам, за тим горбом – не сяйво Ханаану;

    Там – Фіви, там нас ждуть Амон, і Ра, і Птах…

    Бо, власне, що таке – це слово „батьківщина”? –

    Батьки рожденні тут, а що вам до дідів?

    Вас вигодував Ніл, і хай згорбатив спини –

    Так ми ж такий народ: народ трудівників.

    Ну що ж – доп‘єм бурдюк; якраз усім по краплі,

    Дасть Ра – вже на обід з‘їмо по ковбасі...

    Там Фіви, там нас ждуть…

    І свиснули дві шаблі:

    „Ти поспішив, Моше!

    Ще вимерли не всі!”