Вибір за принципом «щоб не пропав голос» – найбільш примітивний з усіх
Люди – не вівці
Галина ЧОРНА, головний редактор газети ВО «Свобода»
Четвер у редакції свободівського часопису – відносно спокійний день, адже в середу газета полетіла на друк.
Після планування наступного номера поклала в сумочку трохи газет і поїхала на ринок. Пропонувала примірник свободівського часопису людям, які сподобалися з першого погляду – зі світлими, «думаючими» обличчями. Дала газету водієві маршрутки, котромусь автолюбителеві, дала на ринку молодим хлопцям, котрі торгували м’ясом. Брали, дякували, зацікавлено розгортали. Але один раз я таки прорахувалася. Побачивши в моїй руці простягнуту газету, літній дідусь раптом зчинив ґвалт, що не потребує допомоги (читай – інформації) – бо він, бач, буде голосувати так, «аби не пропав голос».
...Я добре пам’ятаю, що месидж «Аби не пропав голос» вітчизняні політтехнологи придумали для одного з кандидатів іще на парламентських виборах 2007 року – щоб відівчити людей під час виборів думати і аналізувати. Насправді ніде у світі виборці не голосують за принципом «Аби не пропав голос». Голосують з огляду на те, наскільки порядним та чесним є кандидат на ту чи іншу посаду, наскільки цікавою та неординарною є його передвиборча програма, які зміни принесе в країну. Ніде в світі виборці не переймаються тим, що голосують не так, як голосує сусід знизу, чи не так, як порадив, з огляду на професійні обов’язки, котрийсь політолог. Голосують тільки тому, що – ДУМАЮТЬ, ЗВАЖУЮТЬ, АНАЛІЗУЮТЬ.
Чому ж в Україні це примітивне в суті своїй політтехнологічне гасло досі не дає спокійно жити багатьом виборцям і зробило їх бездумними, сліпими споживачами соціологічних досліджень? Адже для того, хто шалено боїться «втратити голос», існує фактично один-єдиний критерій для вибору – соціологічні дослідження, які в нашій країні переважно маніпулятивні та неправдиві. Відповідно виборця, який боїться, аби не пропав голос, на виборах найлегше обвести круг пальця, схилити до хибного, неправильного, шкідливого для країни вибору. Вочевидь, маніпуляція так добре прижилася в Україні через те, що попала на психологічний ґрунт, закладений ще совєтськими реаліями. В совєтські часи індивідуальність і логічний аналіз були не в пошані. Совєтський чєловєк мав бути «як усі», думати «як усі», жити «як усі», працювати «як усі» – тільки тоді у нього не було проблем. Ті, котрі аналізували, думали, творили дещо особливе – ті гнили в таборах і вмирали від виснаження на сибірських лісоповалах.
Вочевидь, деякі люди, пам’ятаючи отой підсвідомий страх, який часом буквально в’ївся в гени, – досі хочуть бути «як усі», тому й приготувалися голосувати за тих кількох політично зачовганих кандидатів, котрих їм «розжували» в телевізорі на легкостравне місиво та піднесли на срібнім блюдечку. Такі люди піддаються також на безглузду мантру «бо більше нема за кого», яка насправді принижує самого виборця і обертає його на послушну вівцю в руках політичних маніпуляторів.
Що робити? Звільнятися від психологічних кайданок! Не боятися голосувати за тих, кого підказує розум. Такий вибір – це чесний вибір перед Богом за майбутнє, за дітей і внуків. Свідомий і відважний вибір. Вибір, який не пожене нашу молодь у світи на заробітки. Вибір, якого найбільше потребує сьогодні наша зранена війною країна. І який дає нарешті шанс на інше, щасливе життя.
Джерело інформації: https://svoboda.org.ua/wp-content/uploads/2019/03/peredplata503.pdf
- Перегляди
- 4746
- Подобається
- 3
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 11
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
"Прочитавши на "Канів нет" матеріал Галини Чорної "Вибір за принципом "щоб не пропав голос" - найбільш примітивний з усіх", не зміг утриматись від зауважень автору. В цілому її стаття правильна, але деякі нюанси і визначення розставлені неправильно. Я б не сказав, що в буквальному значенні цей принцип поганий. Головне, як його розуміти. Особисто я також його сповідую. Наприклад, 31 березня буду голосувати за Руслана Кошулинського і вважаю, що в такому разі мій голос не пропаде, бо я його віддаю на користь українській справі, незалежно від того, який відсоток виборців за Кошулинського проголосує. Міркую так, що чим більше він голосів набере, тим краще для націоналістичного руху, оскільки це буде вагомою заявкою націоналістів на осінні вибори до ВР. Ну, а головне те, що я його вважаю найбільш гідним з усіх кандидатів, а якщо так, то яке мені діло до того, яке він місце займе!
Те, про що пише Г. Чорна, називається інакше - "голосую як більшість", бо не хочу або боюсь виділитись з натовпу", "граю в спортлото", бо хочу вгадати того, за кого проголосує більшість, і т. д. Доводилось зустрічати людей, притому немало, які на виборах дійсно не голосують за покликом розуму і душі, а хочуть вгадати переможця. Їм здається, що якщо вони проголосують за кандидата-переможця, то начебто й вони переможуть. Така психологія прищеплена десь уже не менше десяти відсоткам виборців політичними технологіями, для яких використовують фальшиві рейтинги опитування та відверту дезінформацію. Індивід, про якого пише Г. Чорна - якраз і є продуктом таких політтехнологій.
Павло Сергієнко"
"Кожен голос за Кошулинського робить його прохідним кандидатом…"
Викликала електрика полагодити світильника. Слово за слово, електрик почав про вибори:
– Я буду за отого, на К. голосувати, як же його… Ну, він ще Верховною Радою керував, а потім в АТО пішов. Я подумав, якщо після такої посади та в АТО – значить правильний чоловік.
– Кошулинський? – підказую прізвище.
– Ага, точно.
– Та кажуть же, що він непрохідний? – примружую очі – ану ж, що відповість.
– Я проголосую, сусід проголосує – так голосів і назбираємо. І стане прохідним, – відповідає.
Того ж дня їду в таксі. Ні з того ні з сього таксист про вибори.
– Мені подобається отой такий, простий. В АТО воював, бізнесу за кордоном не має. Він такий, як ми. На Майдані був. І залишився скромний в тіні. По телеку його не крутять. Ні. Значить олігархам не вигідний. Ото точно наш мужик. І країною він керував, досвід має. Зараз скажу, як же це його, таке прізвище, е-е-е-е… Кошулинський. О! Ви теж до нього придивіться.
Наступного дня телефонує мені один художник. 35 років як розписує церкви. Поговорили про одну церкву, про яку в нього давно душа болить, ремонтувати треба, а грошей немає, а потім він і каже: «До кого не поткнуся, всі про вибори говорять. Як люди не розуміють, що за Кошулинського треба голосувати?! Багатодітний. Українець. Бізнесу не має, воював. Має досвід. Думає, як ми… Треба вже нарешті українця обирати…»
Змовилися всі навколо, чи що?)
https://svoboda.org.ua/wp-content/uploads/2019/03/peredplata504.pdf
Чому Кошулинський не схожий на інших
«20 лютого 2014 року, коли Янукович зі соратниками втекли до Московії, Руслан Кошулинський лишився єдиним легітимним керівником України. За його наполягання й відбулося те переломне засідання Верховної Ради, на якому депутати проголосували за усунення від влади Януковича і відведення “Беркуту” до місць дислокації – себто за те, щоб зупинити розстріли на вулицях столиці. Зробити це було не так уже й легко – народні обранці тоді тікали хто куди, а світова спільнота чекала від нас дій, які позбавили б Януковича повноважень у легітимний спосіб. І саме завдяки Русланові Кошулинському це стало можливо. Руслан не ховався від мобілізації: після завершення своїх повноважень у парламенті пішов на війну, де воював у складі 44-ої артилерійської бригади у званні старшого сержанта. Хоча як віце-спікер та людина, що мала доступ до державної таємниці, міг би пересидіти в штабі чи взагалі не йти на фронт. Але як справжній патріот своєї землі Кошулинський взяв зброю до рук та пішов захищати її незалежність».
https://svoboda.org.ua/wp-content/uploads/2019/03/peredplata504.pdf
Щодо закидів ВО "Свободі" за хижацьке нищення лісів на Західній Україні, корупцію та контрабанду скажу Вам, що у нас в Центральній у лісах порядку не більше і корупції в структурах влади не менше. Лише лісів покищо менше. Україна у нас одна спільна. Тож ми приречені спільно навести в ній порядок на всій території від заходу до сходу. А для цього маємо обирати до влади порядних достойних людей - українців. Руслан Кошулинський саме такий. Я пересвідчився в цьому перебуваючи з ним в одній партії, та вирішуючи питання Канівської міськради, коли я був виконувачем обов'язків міського голови, а він віце-спікером Верховної Ради. Я впевнено про це говорю і переконаний у тому, що якщо люди оберуть його, то мені не буде соромно за те, що тут на сайті звертав увагу на нього, як кандидата в Президенти України. Ви ж розкажіть людям про тих кандидатів, яких вважаєте достойними Ви і які не осоромлять Вас в разі їх обрання.
Членом ВО "Свобода" (політичної партії націоналістів, бо ОУН - громадська організація націоналістів) я став у грудні 2013 року. В цей же час, відчуваючи значні обмеження в фізичній діяльності, пов'зані з станом здоров'я, я склав з себе керівні повноваження в ОУН (члена ПУН і обласного провідника). Обласним Провідником ОУН на Черкащині замість мене було обрано Юрія Гамалія, а в складі Проводу Українських Націоналістів на даний час представників з Черкащини немає. Осінь 2013 року - початок подій на Майдані. Я бував на Майдані у грудні 2013 і відчув його дух. Пізніше, нажаль, я на Майдані не був, але виконував у Каневі доручення друзів по забезпеченню Майдану.
PEOPLE, не вводьте людей в оману! Олег Тягнибок ніколи не мав повноважень головнокомандувача, які дозволяли б йому керувати командувачем флоту адміралом Тенюхом. Адмірал не міг керуватися вказівками Тягнибока. Думаю, що й в дитячому садку ваші звинувачення не сприймуться. Я згідний з Вами, що Гордон талановитий журналіст, але порпайтеся на його сайті без мене і, якщо ваші думки і переконання близькі до нього, то виносьте сюди його підтверджуючі документи. Я свій час краще присвячу перегляду сайта ВО "СВОБОДА".